Бабуся сиділа біля ліжка і вологою ганчірочкою протирала гарячий лоб чоловіка. І раптом вона зважилася дещо розповісти. -Вася, ти тільки дослухай до кінця. Насправді, ти не мій чоловік. Від подиву старий відкрив очі і навіть трохи підвівся. -Лежи, лежи. Слухай. Хочу зізнатися в усьому, а то може й пізно буде. Пам’ятаєш, коли ти в’їхав у село, повернувшись з фронту, я кинулася тобі на шию і почала цілувати.
Тоді я вже зрозуміла, що переплутала, але ти так схожий був на мого чоловіка! Мені повідомили, що він загинув, а ти таким гарним був. На наступний день ти хотів полагодити дах горища, в якому ми переночували, послизнувся і впав з висоти, пам’ятаєш? Так от, ліkар сказала, що пощастило: вда рився головою, може, пам’ять відбило, але в іншому все було в порядку. Тоді я вирішила, що не відпущу тебе більше.
Василь дослухав її, разсміявся і сказав: -Дурна ти стара. Ти що, думала, я нічого не знаю? Я ж заkохався в тебе з першого погляду. Коли ти тільки мені на шию кинулася. Так, впав з даху, але ніякої ам незії у мене не було. Перед очима потемніло, і все. Я тоді ліkаря переконав, набрехати тобі.
Дуже вже не хотілося тебе вт ратити. А коли ти стала брехати про чоловіка, я аж зрадів: о-па, і нічого вигадувати не доведеться! -А ти не міг раніше розповісти? -Хотів, звичайно. Але коли? Дітей ми наро дили один за одним, навіть поговорити часу не було. -Ну, добре, що все з’ясували. Тільки ти давай, це, одужуй швидше. -Чого ти нюні-то розпустила. Нормально все буде.