У 35 років я виявилася матір’ю-одиначкою з 10-річним сином і переживала наслідки хворобливого розлучення. Мій чоловік пішов від мене до іншої жінки і попросив нас із сином з’їхати з нашого дому, який за законом належав йому. Ми переїхали до зйомного будинку, намагаючись заново побудувати своє життя. Незважаючи на метушню, мені пощастило, що мене підтримали моя найкраща подруга та її чоловік. Вони запросили мене провести вихідні у їхньому сільському будинку, розташованому приблизно за 30 км від міста. Однак замість цього вони піднесли мені сюрприз , відвезши мене до будинку їхнього хрещеного батька Олега.
Спочатку я відчувала себе обдуреною через їхню скритність, але в міру того, як я дізнавалася Олега, моя думка змінювалася. Олег – добрий і гарний чоловік з власною фермою і великим будинком – мав схожу історію розбитого серця. Дружина покинула його та їхню 3-річну доньку у пошуках кращого життя за кордоном. Моя подруга спеціально організував цю зустріч, сподіваючись, що ми зможемо порозумітися. Вихідні були наповнені чудовою гостинністю, включаючи приготований Олегом бенкет зі свіжими садовими овочами, рибою на грилі та барбекю. Час, здавалося, летів непомітно, і надвечір , коли настав час вирушати, я виявилася наодинці з Олегом.
Подруга з чоловіком вже поїхали, і тому він запропонував мені залишитись ще не трохи… Ми кілька годин проговорили біля багаття. Поруч із Олегом я відчула небувале почуття спокою та комфорту, забувши про свої минулі прикрощі. З того дня минуло три роки. Зараз я живу в селі з Олегом, залишивши роботу, щоб дбати про нашу дитину та дочку Олега, яка тепер називає мене мамою. Мій син вважає Олега своїм батьком. Я давно вже зрозуміла, що мій початковий гнів на подругу був недоречним. Її втручання привело мене до більш щасливого життя. Цікаво, чи знаходив хтось інший таку ж радість у несподіваному здобутті сім’ї?