Моїй мамі 80 років. Живе вона в селі; вже багато років, як тата не стало; я в неї єдина дочка. Живемо з чоловіком, маємо трикімнатну квартиру, у кожного своє авто. У сина своя сім’я, вони живуть окремо від нас. Вже є внучка і ми дуже доnомагаємо нашим дітям. Загалом, живемо, як і всі нормальні сім’ї: робота, будинок, діти. Село, де живе моя мама, знаходиться не дуже далеко від нас — в 60 кілометрах. Ми раніше з чоловіком часто їздили до мами, а зараз немає можливості відвідувати її кожні вихідні. Ми приїжджаємо до мами кілька разів на місяць; я її мою, все стираю, прибираю і залишаю повний холодильник продуктів. Ми з чоловіком добре заробляємо, тому не хочу, щоб мама собі відмовляла в
питати у жінок в селі, хто може дивитися мою маму за rроші.А потім мені почали телефонувати родичі всі говорили, що я не маю совісті, на чужу людину хочу залишити маму. Я спочатку не звертала уваги, але вже в селі люди при зустрічі починають повчати мене: кожен знає, як краще мені і моїй мамі, кажуть, що я повинна робити. Мене вже це втомило, я і далі буду їздити до мами; заберу її до себе, якщо буде така потреба і якщо вона захоче. Але зараз мама добре себе почуває; чому вона повинна їхати кудись зі свого будинку? тому що людям здається, що так буде краще для неї? Але це не так. Мама хоче жити в своєму будинку, а я готова платити людині rроші, щоб вона ходила і доnомагала їй. Що в цьому поганого?
