Ми з Богданом прожили у шлюбі 12 років, але зараз він вирішив розлучитися зі мною лише тому, що я відмовилася прописати його у своїй квартирі.
Ми живемо у квартирі, яку я купила ще до весілля. На той момент мені було 27 років, а Богдану 30. Я вже мала своє житло, бо з юних років багато працювала.
Я почала заробляти на квартиру з 20 років. Тоді я вперше поїхала за кордон на сезонну роботу – спочатку до Польщі на збір полуниці, потім до Німеччини на завод, а пізніше чотири роки доглядала літню жінку в Італії. Всі зароблені гроші я відкладала і завдяки цьому змогла купити двокімнатну квартиру в новобудові і зробити там хороший ремонт. Також у мене залишалися заощадження.
Богдан на той момент не мав свого житла, хоч йому було вже 30 років. Це мене не турбувало, адже ми мали де жити після весілля. Тож він переїхав до мене.Я працювала бухгалтером у будівельній компанії, чоловік – машиністом на залізниці. За цей час у нас народилася дочка Катя, якій цього року виповнюється 10 років. Ми жили звичайним сімейним життям, і Богдана не турбувало, що він не прописаний у квартирі. Але минулого місяця це раптом стало для нього важливим питанням.
– У нормальних сім’ях усі члени прописані разом, тільки ми не не так, – постійно повторював Богдан. – Ти з донькою прописані, а я як чужа людина.
– Чому тебе це хвилює? Раніше все було гаразд. Що сталося? – Запитувала я.
– Просто так не повинно бути! – відповів він, не пояснюючи до ладу причини.
Я не хочу його прописувати, адже сама заробила на це житло. Чому він не зробив те саме, щоб у нього була своя квартира? Це чоловік має забезпечувати сім’ю житлом, а не жінка.
Моя позиція сильно зачепила Богдана. Він зібрав свої речі і поїхав до брата до сусіднього міста. Олег, його брат, повністю підтримує Богдана у цьому питанні, вважаючи, що прописати його було б правильним рішенням.
Чоловік сказав, що якщо я його не пропишу, то він розлучиться зі мною. Але я не збираюся міняти своє рішення. Нехай подивиться, де він житиме далі. Якщо для нього квартира важливіша за сім’ю, я його не тримаю. Ми з донькою не пропадемо.
А як би ви вчинили на моєму місці?