У мене була щаслива родина. Я, чоловік і наш син, Антон, жили, раділи життю, але ця радість тривала недовго. Не стало мого чоловіка – Д T П. Антонові тоді було вісім. Мені довелося одною виростити доброго, доброго хлопця. Але, певно, я перестаралася. Після закінчення 9 класу Антон вступив до технікуму. Він переїхав до іншого міста по навчанню. Я знала, що він дуже відповідальний хлопець, особливо не хвилювалася за нього, але сумувала. Того літа моєму синові було 17. Після сесії Антон мав одразу приїхати до мене. Але вже 2 тижні минуло, а його все немає.
Ви б бачили моє обличчя, коли рано-вранці, відчинивши двері, я побачила перед собою сина з втомленим обличчям і величезними мішками під очима, а в руках у нього – конверт з новонаpодженою дитиною. – Мам, знайомся, це Любов, – сказав він, ледве видавивши з себе посмішку. – Яка Любов? Чия це дитина, Тоша? – Моя, – гордо відповів син, – це моя дочка. Я здивовано впустила їх у квартиру. Заходжу до вітальні і бачу картину: на дивані сидить мій 17-річний син із дитиною в руках і ніжно цілує їй у носик. Звучить мило, але тоді я боялася дізнатися правду. – Розкажи все до дрібних деталей, – сказала я. Він спокійно, не поспішаючи, все розповів. Виявляється, на другому курсі мій Антоша познайомився з Оленою – дівчиною з іншої групи. Він одразу помітив Олену в натовпі, бо вона була не такою, як усі – одягалася скромно, не фарбувалася, як усі дівчата у технікумі.
За півроку вони почали зустрічатися. Але тоді у Антона виникли справи з документами, він на 2 місяці зник з кінцями з усіх радарів – вирішував свої справи. Я про ці справи знала, а ось Олені він не встиг про них розповісти. Бідолашна подумала, що Антон її покинув, вирішила звести рахунки з життям, але, на щастя, їй не вистачило сміливості. Мій порядний хлопець, сподіваючись довести всю серйозність своїх почуттів до неї, показав, що таке доросла любов, за підсумком Олена заваrітніла. Молоді вирішили зіграти весілля, коли їм обом виповниться 18, а поки що хотіли таємно розписатися. Під час полоrів Олени не стало.
Вона була си pотою, не знала про себе чогось. Вона мала слабке серце. Природні полоrи були протипоказані їй. Антон кілька днів спав під вікнами полоrового бyдинку, де були дві її улюблені дівчинки. Дізнавшись, що малюка збираються відправити в будинок малюка, він 24 години на день ломився до головного ліkаря, щоб той дав згоду забрати доньку додому. Зрештою він досяг свого: документи маленької Любочки переоформили на нього. Ось такого хлопця я виховала і, знаєте, я пишаюся ним.