Михайло сиділа на лавочці в лікарняному сквері та плакала. Сьогодні їй виповнилося 85 років, але ні син, ні дочка не приїхали, навіть не привітали. Лише сусідка по палаті, Анна Сергіївна, подарувала їй невеличкий подарунок, а санітарка Анета пригостила яблуком на честь дня народження. Пансіонат, в якому Михайло перебувала, був пристойний, але персонал загалом залишався байдужим. Сюди привозили старих людей доживати свій вік, коли вони ставали тягарем для своїх дітей.
Михайло привіз до цього пансіонату син, сказавши, що вона повинна відпочити і підлікуватися. Однак, насправді вона просто заважала невістці. Квартира належала їй, але син умовив її підписати дарчу на себе, обіцяючи, що вона залишиться жити вдома. Після цього сім’я сина переїхала до неї, і почалися конфлікти з невісткою. Спочатку син заступався за матір, але з часом почав сам кричати на неї.
Одного дня син завів розмову про те, що їй потрібно відпочити та полікуватися в санаторії. Михайло гірко запитала: — Ти здаєш мене в богадільню, синку? Син почервонів і, зніяковіло відповів: — Мамо, це просто санаторій, ти побудеш там місяць і повернешся додому. Однак після того, як він відвіз її, підписав документи та швидко поїхав, він більше не приїжджав. Лише раз привіз два яблука та два апельсина, запитав, як справи, і, не дослухавши, кудись поспішив.
Минуло вже два роки, і Михайло зрозуміла, що додому вона не повернеться. Коли вона зателефонувала на домашній телефон, відповіли чужі люди: син продав квартиру і зник. Михайло знала, що сльози нічого не змінять, але найбільше її засмучувало те, що вона свого часу образила доньку, Дашу, заради щастя сина.
Даша не спілкувалася з матір’ю вже двадцять років. Михайло колись відмовила доньці у грошах, коли вона просила допомогти з лікуванням чоловіка, бо гроші потрібні були синові. Даша тоді дуже образилася і пішла зі словами, що більше матері для неї не існує. Якби можна було повернути час назад, Михайло вчинила б по-іншому. Але минулого не змінити. Вона повільно піднялася з лави та почала йти до пансіонату. І раптом почула:
— Мамо! Серце затріпотіло. Михайло повільно обернулася і побачила Дашу. У неї підкосилися ноги, і вона мало не впала, але дочка підбігла та підтримала її. — Нарешті я тебе знайшла, — сказала Даша. — Брат не хотів казати, де ти. Я йому пригрозила судом, що квартира була продана незаконно, і він зізнався. Вони разом зайшли до будівлі та сіли на кушетку.
— Пробач мені, мамо, — почала Даша. — Спочатку я ображалася, а потім соромно було з тобою зв’язатися. Але нещодавно ти мені приснилася — ніби ти блукаєш по лісі й плачеш. Я все розповіла чоловікові, а він сказав, що треба їхати та миритися. Я приїхала за старою адресою, але там чужі люди. Довго шукала, але нарешті тебе знайшла. Тепер збирайся, ти їдеш зі мною. У нас великий будинок на березі моря, чоловік сказав, що якщо матері погано, треба забрати її до нас. Михайло вдячно пригорнулася до дочки і заплакала. Але це вже були сльози радості.