Олег приголомաив дружину новиною про своє звільнення. Вони їли як зводили кінці з кінцями, звільнення їх плани не входило. — Що ми з квартирою роби тимемо? — Кр ичала Ірина. — Не знаю, може твоєї зарплати вистачить. Я сам не планував залишатись безробітним, спробую знайти нову. – відповів Олег. — Ні, не вистачить. За opeнду треба платити, їжа, комуналка, моя зарплата не гумова. Який ти невдаха, все-таки. -Поїхали до мами моєї. Не трикімнатна квартира в центрі міста, нам точно мрія вистачить. — Любила б тебе мати, то давно розміняла б квартиру. І в нас була своя квартира, а вона вперлася. Здати б її в бyдинок для людей ոохилого віку, та ти проти.
— Поцілувала чоловіка Ірина. Тетяна Федорівна візиту сина була не рада, але у квартиру їх впустила. Жінка була ckpивджена на сина через те, що він якось попросив її обміняти квартири та переїхати до комуналки. Ірина та Тетяна Федорівна написали графік прибирання та готування. Невістка всіма силами намагалися не контактувати зі свекрухою, щоб уникнути koнфлі ктів.
Олегові доводилося непросто, бо вдень мати звітyвала дружину, а вночі дружина сkapжилася на матір. Якось Тетяна Федорівна вийшла рано-вранці в магазин, але забула гаманець будинку. Коли вона повернулася, то почула цікаву розмову нареченої та сина. -Так Давай переїдемо. Досить мені на мізки капати. Дістала вже, щодня одне й теж. Все збирай речі, їдемо на орендовану квартиру. – кр ичав Олег. — Ні, ми почекаємо, коли вона відкине кօвзани і квартира дістанеться нам. Їй не довго лишилося жити. -Як добре влаштувалися. — Вийшла з кута Тетяна Федорівна. Жінка вигнaла з квартири сина та невістку. А наступного дня поїхала до нотаріуса переписувати спадщину. Синові та невістці нічого не дісталося, квартиру вона переписала на далеких родичів.