16 років тому, коли мені було лише 12, моя мама залишила мене з бабусею, щоб поїхати працювати за кордон. Спочатку вона надсилала нам більшу частину свого заробітку, але згодом її фінансова допомога зменшилася. Зрештою, вона зізналася, що живе з італійцем, і сама потребує грошей. Вона ніколи не відвідувала нас, мабуть, через сором чи байдужість. Я взяла на себе відповідальність за себе та за бабусю, влаштувавшись на роботу одразу після закінчення школи.
Моє особисте життя відійшло на другий план, поки в 25 років я не зустріла Анатолія, який був на п’ять років молодший за мене. Ми зустрічалися майже два роки, перш ніж я дізналася, що вагітна. Він не хотів одружуватися або ставати батьком, і навіть його батьки застерігали мене від того, щоб пов’язувати себе з ним. Моя бабуся – моє єдине джерело підтримки – переконувала мене зателефонувати мамі. На мій подив, після дзвінка мама запросила мене до Риму, пообіцявши, що ми впораємося разом. Там я народила сина, і ми жили з мамою та її італійським партнером Маріо.
Нещодавно родич Маріо Патріціо почав виявляти до мене інтерес. У свої 42 роки він був неодружений, бездітний і, незважаючи на те, що знав про моє минуле, запропонував одружитися та усиновити мого сина. Моя мати переконує мене погодитись, запевняючи, що наміри Патріціо максимально серйозні. Він мені подобається, але наші стосунки були ще на ранній стадії, а наша різниця у віці та різне походження змушують мене вагатися. Що ж могло ще більше ускладнити ситуацію? Анатолій зателефонував мені, благаючи мене повернутися і будувати життя з ним та нашим сином. Життя зробило крутий поворот, поставивши мене перед непереборним рішенням.